‎16 жовтня о 14.00-15.00 проводжу майстер-клас із книжкової ілюстрації за мотивами власних казок із книги “Унікальна картоплина” (Грані-Т) в рамках проекту “Творче читання”. Будемо творчо використовувати техніки ручного друку, калякання-малякання, малювання гуашевими фарбами тощо. Акція відбудеться на “Азбуковому Королівстві Магів та Янголів” у Києві у 4-ій залі на другому поверсі.

“Допоможіть мені знайти фіолетові черевички, жовтий капелюшок та гарне тіло!”

Такі-от вигуки лунали з дитячих вуст у книгарні “Є” 14 червня 2010 року під час проведення майстер-класу “Спочатку був Ґудзик”

Проводили дійство я та Світлана Чернишева в рамках діяльності Ценру Дослідження дитячої літератури.
Спершу я зачитала дітям власну казку “Дівчинка-Ґудзик”, опубліковану у книзі “Казки Різдв’яного Ангела” (Свічадо), а Світлана розповіла про свої улюлені техніки ілюстрування.
Тоді ми роздали дітям “напівфабрикати” для створення ілюстрацій-аплікацій: кольорові паперові черевички, пальтечка, папасольки, листочки, пелюсточки, дахи та вікна для будинків. Діти могли добровільно мінятися між собою отриманими “суповими комплектами” кольорових заготовок та вирізати свої власні. Кожна дитина отримала також клей, ножиці та паперову заготовку із пришитим до неї ґудзиком. Кожному дістався оригінальний за кольором та формою ґудзик, котрого не було більше ні в кого. Відтак усі аплікацій вийшли особливими та неповторними)))

У майстер-класі взяло участь близько тридцяти дітей, серед них: читачі Центральної Дитячої Бібліотеки, бібліотеки № 10 та № 13, учні Львівської Лінгвістичної гімназії. Вік учасників коливався від 3-оьх до 13-ти років. Але усім було цікаво та весело!

Авторами малюнків унизу є: Анжеліка Сний, Мирослав Вовк, Ірина Ковалюк, Софія Третяк, Юлія Фітак, Ернестіна Любичанківська, Роман Дзвоник, Юлія Кардиш

Подивитися на оригінали малюнків можна буде у книгарні “Є” (м. Львів, пр. Свободи, 7) з 30 червня по 15 серпня)))))

Найдужче на світі я люблю писати, особливо казки. І, мабуть, із цим пов’язана моя любов до читання, мандрів, драконів та хороших людей.

На світі багато авторів, книги котрих я читаю із затамуванням подиху. Це книги різних жанрів, стилів письма та епох, часто між ними нічого спільного, окрім того, що це прекрасні твори. Однак моїм най-най-найулюбленішим письменником залишається Ганс Кристіан Андерсен – перечитуючи його завжди знаходиш щось нове.

Для мене книги – це цілий світ. Адже книги можна писати, їх можна читати та ілюструвати. Можна власноруч сфальцювати та обрізати книжковий блок, одягнути його в палітурку… ну ви зрозуміли про що я;)

Тепер ви все про мене знаєте. Залишилося з’ясувати: навіщо цей сайт?

Поза тим, що тут можна знайти окремі мої казки та уривки творів (котрі часом поновлюються), можна оглянути галерею світлин та малюнків, я запрошую вас у мандрівку незбагненним світом літератури.

Періодично на сайті з’являтимуться мої думки з приводу літературних творів, літературних фестивалів, форумів і таке інше.

Радо відгукнуся на ваші коментарі.

Запрошую відвідати сторінку подкастів про дитячу літературу

на сайті podcaster.org.ua

Перші випуски присвячені народним казкам

та зародженню літературної казки у країнах Європи.

Спеціальний випуск № 4 – інтерв’ю з Галиною Пагутяк

Тривалість кожного подкасту приблизно 11 хвилин, звідси й назва

“11 хвилин казок“. Хоча іноді моя розповідь або ж інтерв’ю будуть дещо довшими;)

Бажаю приємного прослуховування!

Унизу кілька світлинок із виставки. А ось і я на тлі дивовижних котусиків Світлани Чернишевої:

- 19. – Відповідаю я.

- А скільки ж вам тоді ЗАРАЗ років?!!!”

Учора відвідала гімназію ім. К. Шептицького. На зустріч прийшло близько півсотні слухачів віком 10-13 років. Було дуже приємно поспілкуватися із дітьми, котрі люблять читати і вже починають творити перші власні твори (вірші, прозу і навіть п’єси;) Серед прочитаних гімназистами книг прозвучали такі назви: “Роня – донька розбійницька” А. Ліндгрен, “Долина мумітролів” Т. Янсон, “Гаррі Поттер” Дж. Роулінг, “Матильда” Р. Даля, “Голова професора Доуеля” та “Людина Амфібія” А. Беляніна, “Шерлок Шолмс” А. Конан Дойля та інші.
Моя розповідь торкнулась історії книги та різноманітних матеріалів із яких можна створити книгу. Також розповіла про кольорові та чорно-білі вірші, сказала кілька слів про ілюстрування, екранізацію та аудіоозвучення книг, і плавно перейшла до читання власних казок. Слухачі позитивно сприйняли “Їстивну історію” та “Дівчинку-ґузик”. Як виявилось, чимало гімназистів мають удома книги видавництва “Свічадо”, зокрема “Казки Різдвяного ангела” у яких опублікована “Дівчинка-ґудзик”. Однак їм захотілося послухати цю казку у моєму виконанні. Що мене приєно здивувало і, звісно, втішило:))
Опісля моїх балачок та читань гімназисти мали змогу поставити мені запитання. Найцікавішими серед них були:

- Скільки вам було років, коли вийшла друком ваша перша книжка?

- А скільки ж вам тоді ЗАРАЗ років?!!!

- Чи плануєте написати автобіографічну казку, як “Зачарована Десна”?

- Як називається ваша професія?

- Чи ви знімалися на телебаченні?

Я радо відповіла на усі ці та інші запитання і наша літературна зустріч, що тривала понад годину, добігла кінця. На пам’ять про неї у мене зосталося кілька світлинок:

Приємно було поглянути на школу, у якій я провела 10 років, очима вільної людини, пройтися порожніми коридорами, побачити знайомих вчителів. Школа ця доволі молода – їй 16 рочків. При будівництві не шкодували ані білої цегли, ані фарб для розпису стін, а тому усю її будівлю не вдалось охопити звичайним об’єктивом камери, довелося вжити режиму “Панорама” у стільниковому телефоні. І ось перед вами “Оріяна” у всій її величі:

Маленька прибудова зліва – школа для молодших класів, великий блок попереду – два із чотирьх крил школи. До речі про крила, у гімні школи-ліцею є слова: “Оріяно – ми твої крила…” Така ось вона крилата;)

Усередині школи – різноманіття усіх барвів веселки: блакитні, зелені, піщано-жовті стіни із розписами, створеними у різні роки і, підозрюю, різними художниками. Ті стіни, котрі ще не встигли розмалювати, обклеєні стін-газетами, виставками дитячих малюнів, дошкою пошани, дошкою відмінників навчання і таке інше.
Над дверима їдальні – розпис на склі, що імітує вітраж та запрошує поласувати булочкою зі склянкою пересолодженого чаю. Щоправда, запах їдальні мені ніколи не подобався. Він схожий на суміш духу горілої олії, варених сосисок, хлорованої водяної пари та металевих баняків. У світі є сталі незмінні речі, до них належить, власне, запах приміщення. Сьогодні, коли я проминула їдальню, перед очима промайнуло минуле. Майнуло і минуло;)
На відміну від констант, у цьому світі багато динамічних речей, які завжди у русі. Так, за час моєї відсутності, у школі непомірно збільшилась кількість вазонків, двері із ДВП замінили на дерев’яні – з’явилися нові декорації. Однак на вікнах і далі ґрати, а при вході охорона.

- Як ви уявляєте собі казкаря?

Із юрби дітей чуються радісні вигуки:

- З бородою!

- З вусами!…

- В окулярах!

- У ковпаку!

- З паличкою!

- А зараз перед вами з’явиться справжній живий казкар. – каже пані Тетяна, ледве погамовуючи посмішку.

І тут з’являюся я…)

Та не лише діти були здивовані. На мене також чекав приємний сюрприз: адже у бібліотеці зібрався повен зал дітей віком 10-12 років, котрі люблять читати та прийшли послухати казок. Обабіч столу для промовця бібліотекарі розмістили стенд із моїми  улюбленими книгами Андерсена, Гауфа, Антонича та моєю “Унікальною картоплинкою”, аби створити відповідну атмосферу.

Наша розмова крутилася довкола поезії (адже 21 березня був її Міжнародний День).

Відтак показала дітлахам “Поезію”, зображену Альфонсом Мухою і зачитала кілька кольорових та чорно-білих віршів пера Лесі Українки, Ліни Костенко, Грицька Чубая, Богдана-Ігоря Антонича і Жака Превера. Бо ж хоча усі ці поети різні мелодикою, колірною палітрою та стилем написання, але усі вони – чудові!

І хоча ковпака, окулярів та палички я зі собою не взяла, а все ж прочитала казку “Життєпис зеленого клубка” (текст є на www.zahid-shid.net) зі своєї нової ще неопублікованої збірки казок.

А також трохи розповіла про те, як малюють ілюстрації до книг. Показала власні ілюстрації до “Привітання життя” Антонича.

Опісля відбулося жваве обговорення. Я розпитувала дітей про їхні літературні уподобання, а вони у свою чергу ставили запитання мені;)

Діти розповіли, що з українських  поетів їм довподоби Леся Українка, Т. Г. Шевченко, Іван Франко. Найбільше з прочитаного їм запам’яталася пейзажна лірика (“То була тиха ніч чарівниця”, “Плине білий човник…”, “Вітер з гаєм розмовляє”) та пригодницька поема “Лис Микита”.

Із цікавих запитань до мене були такі:

“Що вас надихає?”

“Чому ви пишете про рослин та звірят, тоді як більшість народних казок про дідуся та бабусю?”

“Що ви найчастіше малюєте?”

Зустріч принесла мені море позитивних емоцій. Завдяки дітям, що люблять читати; завдяки знайомству зі світлими та відкритими працівниками бібліотеки, котрі виховують у дітях любов до книг; задяки тому, що люди досі люблять слухати казки;)))

“Якщо життя це дерево

то кожен день це гілка

Якщо життя це гілка

то кожен день листок “

Ж. Превер

Дивлячись, на дерева, що от-от вибухнуть феєрверком зелених бруньох, спалахнуть білими квітами і знову продовжать свій невпинний ріст до неба, хочеться оспівувати їх у піснях, закарбувати на папері словами та малюнками. То ж замість того, аби спати міцним сном (як то заведено о такій пізній порі) я малюю і пишу. І ось що з того виходить: